Гурток "Психологія сімейних стосунків" для учнів 101 та 102 групи.
20. Стилі батьківського виховання.
1. Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають їїправа.Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність
.2. Ліберальний стиль виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.
3. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.Також батьки орієнтовані на її активну рольуродині. На відміну від ліберальногостилю виховання цей процес не пущений на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватнооцінюютьможливості, успіхиі невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.
При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини.Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.
4. Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування удітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підліткинабувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, аце часто ображає батьків.
Завдання: оберіть стиль виховання який ви вважаєте найбільш ефективним і поясніть чому?
19. Стабільні та критичні періоди розвитку
Для стабільного періоду характерні незначні, мінімальні зміни процесу розвитку, які відбуваються протягом часу, і, як правило, непомітні для оточуючих. Але вони накопичуються, і в кінці періоду мають якісний стрибок у розвитку: появу вікових новоутворень. Стабільні періоди займають більшу частину дитинства, і тривають, як правило, декілька років. Вікові новоутворення, які формуються довго і поступово, стають стійкими, фіксуються в структурі особистості.
+Критичні періоди тривають недовго, декілька місяців, при негативній картині можуть розтягнутися від одного до двох років. Це короткі, але бурхливі стадії, протягом яких відбуваються значні зміни в розвитку, і дитина різко змінюється в багатьох своїх рисах. Розвиток може мати руйнівний характер. Критичний період починається і закінчується непомітно. Загострення відбувається в середині періоду – афективні спалахи, капризи, гострі конфлікти з дорослими. У дітей шкільного віку знижується працездатність, слабшає інтерес до знань, виникають переживання, внутрішні конфлікти. Головні зміни критичних періодів – внутрішні. Розвиток має негативний характер. Що ж відбувається? На перший план виступають інволюційні процеси: розпадається, зникає те, що утворилось на попередніх стадіях. Дитина втрачає інтереси, які ще вчора спрямовували всю її діяльність, відмовляється від набутих цінностей і форм відношень. Новоутворення, які з`являються в критичний період, бувають нестабільні, і, як правило, трансформуються в інші новоутворення і зникають.
Завдання: зобразіть дитину під час стабільного та критичного періоду розвитку.
18. Вікові кризи.
Психологи виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:
Криза новонародженості.
Після пологів малюк фізично відокремлюється від мами. Йому дуже важливо адаптуватися до того світу, в який він потрапив. Якщо дитина отримує достатньо емоційної турботи, підтримки, тепла, дотиків, тоді він розуміє, що в цьому світі хоча і не так чудово і затишно, як у мами в животику, але теж жити можна. Це дуже важливий період, так як у дитини виникає довіра або недовіра до зовнішнього світу і народжується вміння сподіватися. Завершується криза новонародженості таким важливим придбанням, як комплекс пожвавлення. Малюк при цьому пильно дивиться в очі дорослому, посміхається, підкидає ручки, ніжки, лепече. Комплекс пожвавлення є своєрідним проявом задоволення у відповідь на турботу дорослих.
У цей період дитину необхідно годувати, гладити, обіймати, говорити, любити, давати тілесне й емоційне тепло.
Криза одного року.
Це досить виснажливий для батьків період, так як дитина часто голосно кричить, може кинутися на підлогу, плакати, тупати ногами. Дитина в цей період виявляє, що він може пересуватися окремо від мами і може добувати різні предмети сам особисто. Відповз, відійшов – і потрібна річ у малюка в руці. У фокусі уваги у дитини багато предметів, і він вивчає, як ними користуватися. Дитина починає розуміти, що він сам може взаємодіяти з цим світом через взаємодію з предметами.
Криза 3 років.
У віці двох – трьох років в житті малюка з’являється займенник «я». Це початок процесу становлення особистості дитини та її самооцінки. Найлегше відокремитися від батьків за допомогою агресії. Вона каже: «Відійди від мене!».
Тому в поведінці часто проявляється так званий «СЕМИЦВІТ» кризи 3 років:
– негативізм (відмовляється робити щось не тому що, не хочеться, а тому що попросили),
– упертість (наполягає не тому що сильно хочеться чогось, а тому що він цього зажадав),
– норовистість (прихований бунт проти того, з чим дитина мала справу раніше),
– протест-бунт (війна з усіма, часті сварки з батьками),
– свавілля (все хоче робити сам, навіть якщо не вміє),
– знецінення (може кидати, рвати ще недавно улюблені предмети, обзиватися),
– деспотизм (намагається проявити владу над оточуючими).
Завдання віку: побачити себе і дорослу людину, як окремі особистості.
Криза 7 років.
Дитина стає якоюсь «вредненькою», корчить пики, втрачає безпосередність. З’являється синдром гіркої цукерки, коли у дитини є переживання, але він не ділиться ними з оточуючими і може робити вигляд, що «все нормально». Для батьків це неприємно і несподівано: «Невже він нам не довіряє?».
Чоловічок дивиться на соціальну поведінку оточуючих, щоб до когось приєднатися. І життя йому пропонує роль школяра. Щоб вбудуватися в соціальні ролі, потрібно дотримуватися правил. І це сприймається як кризовий момент. Він повинен вміти спілкуватися з однолітками, дотримуватися правил, контролювати себе, щоб висиджувати урок, ставити цілі, планувати. Це дуже складно для маленької дитини. І мало які діти можуть похвалитися, що вони мають всі ці навички.
І ще один момент – криза і для сім’ї теж. Батьки переживають, як сприймуть в школі «продукт їх виховання» і старанно допомагають дитині вчитися. Він не розуміє для чого йому школа, але розуміє, що не повинен ганьбити батьків.
Підліткова криза.
Дитина стає більш дратівливою, більш чутливий, багато чого не подобається в собі, відчуває часто почуття самотності і безпорадності. Виникає протестна поведінка, з’являється агресивність, зверхкритичне ставлення до батьків. З’являється схильність до ризику, до експериментів, знижується почуття безпеки. Віддають перевагу компаніям однолітків. Причина цих проявів – інтенсивна фізична і гормональна перебудова організму і гостра необхідність сепаруватися від дорослих. Внутрішнє бажання відокремитися часто виражається в зовнішності: я відрізняюся. Виникає парадокс: чи не бути таким як усі, але відчувати приналежність до групи, де всі схожі. Головна мета цього періоду зрозуміти, хто я такий.
Відбувається також сімейна криза: чи готова сім’я до того, щоб дитина відокремилася?
Тому батькам варто чесно відповісти на питання: що буде, якщо дитина стане самостійною, як йому допомогти стати самостійним, які навички йому для цього потрібні?
Завдання: Зобразіть одну з вікових криз яка вас зацікавила у вигляді малюнка.
17. Дошкільний період, шкільний вік, юність.
- Вік гри (від 3-х до 6-ти років). У дошкільному періоді розпалюється конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, залюбки піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає: «Я — те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширенню меж незалежності, розвитку творчих здібностей. За надмірного контролю і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені цим почуттям, пасивні, скуті і в майбутньому мало спроможні до продуктивної праці.
- Шкільний вік (від 6 до 12 років). У цьому віці дитина виходить за межі сім'ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись у школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або у статусі серед однолітків.
- Юність (від 12-13 до 19-20 років) – найважливіший період у психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов'язаними з ними вимогами. Він оцінює світ і ставлення до нього, здійснює стихійний пошук нових відповідей на важливі запитання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Криза ідентичності, або рольова плутаність, призводить до неспроможності вибрати професію або продовжити освіту, іноді до сумнівів у власній статевій ідентичності. Позитивна риса, пов'язана з успішним виходом із кризи періоду юності, – це здатність зробити власний вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним узятим на себе зобов'язанням, прийняти суспільні принципи і дотримуватися їх.
Завдання: Складіть по 5 тестових питань до кожного вікового періоду.
16. Вікові етапи розвитку дитини. Етап від народження до 1 року, раннє дитинство.
- Немовля (від народження до кінця 1-го року). У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з'являються, якщо мати ненадійна, відштовхує дитину.
- Раннє дитинство (від 1-го до 3-х років). Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, вилазити, вмиватися, одягатися, їсти). Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини надто багато з того, що виходить за межі її можливостей, у неї виникають сумнів і невпевненість у собі, виробляється слабка сила волі.
Завдання: Складіть по 5 тестових питань до кожного вікового періоду.
15. Виховання дитини.
1. Позначте кордони
Це справді складно, тому що ви любите свою дитину і хочете дати їй найкраще, але має бути межа.
Навіть якщо ви вважаєте себе максимально уважними і лояльними батьками, обмежень все одно не уникнути.
Як це можна зробити з любов'ю? Розділяйте "я" і "ти".
Приміром, можна сформулювати свою відповідь так:
"Я знаю, що ти хочеш проїхатись автобусом нічним містом, але я поки не готовий дозволити тобі зробити це".
А от реакцій на кшталт: "ні, тобі лише 13 років, ти ще малий", краще уникати.
2. Поганий настрій - це нормально
Нам, батькам, хочеться, щоб наші діти завжди були щасливі й у доброму гуморі.
Ми так міцно їх любимо, що коли вони у поганому настрої, це крає нам серце. І ми кажемо: "Не сумуй".
Однак, дуже важливо дозволяли їм перебувати у будь-якому настрої. А ми, батьки, маємо бути поруч і приймати їх різними.
Тоді такі почуття не викликатимуть у них негативного ставлення до самих себе.
3. Дзеркало для дитини
Пам'ятайте, що ви - дзеркало для своєї дитини. Вона вбирає ваші моделі поведінки і реакції.
І якщо вона постійно чує від вас щось на кшталт: "лишень подивися на свої брудні черевики", єдине, що вона сприймає, - це ваше розлючене обличчя.
Тому перш, ніж згадати про брудні черевики, заспокойтеся і посміхніться.
Дитина має відчувати, що ви раді її бачити.
4. Поведінка - це спілкування
Дитина поводиться погано? Це означає, що вона намагається вам щось повідомити. І робить це так, як уміє.
Тому читайте поміж рядків. Шукайте причину такої поведінки, допоможіть їй висловити все, що вона відчуває.
Не варто пригнічувати її емоції, навіть якщо ми вважаємо їх незручними.
Ми повинні допомогти дітям розпізнавати й формулювати свої почуття, навіть якщо ми самі у тій самій ситуації реагували б інакше. Усі різні.
5. Дитина - це не проєкт
Якби мене попросили дати лише одну пораду, я б сказала: "Ваша дитина - це не робота, яку треба виконати, і не проєкт, який треба постійно вдосконалювати.
Ваша дитина - це людина, з якою треба будувати стосунки. Мала чи велика - це, насамперед, людина".
14. Родина в житті дитини.
16Від самого народження дитина потрапляє в родину. Люблячі й найрідніші люди оточують її увагою й піклуванням, дають перші в житті уроки. Психологи стверджують: дитина – як чистий аркуш паперу, а якими фарбами буде він зафарбований, залежить тільки від батьків. Дійсно, яке наповнення вкладуть батьки у свою дитину, такою вона й виросте людиною.
Родину можна сміливо вважати природним середовищем соціалізації дитини, від родини вона отримує емоційну і матеріальну підтримку, вчиться берегти і передавати культурні цінності. З перших днів тато і мама повинні готувати її до життя, прививати моральні принципи та ідеали. На жаль, це на завжди так.
У наш непростий час батьки деколи забувають про те, що найперше – це моральний розвиток дитини. У прагненні оточити її матеріальними благами найближчих людей перестає хвилювати моральний аспект піклування. Хоча поспілкуватися з дитиною, поцікавитися, як пройшов день, що її хвилює і що радує, здійснити разом спільну справу – для цього не треба багато часу, але для дитини - це найважливіший вияв уваги, і вона вже знає, що її люблять і розуміють, нею цікавляться.
Часто батьки скаржаться, що діти вимагають певних матеріальних цінностей (гарного одягу, дорогого телефону), та вони не розуміють, що таким чином дитина просто намагається отримати увагу з їх боку до себе і свого життя. Особливо це актуально у підлітковому віці, коли у дітей загострюється почуття самотності.
Звісно, ефективність виховання в родині залежить від того, наскільки міцний фундамент самої сім’ї , наскільки у ній дружні, міцні й довірливі стосунки. Виховний вплив батьків посилюється, якщо вони цікавляться не тільки успішністю у навчанні, а й позашкільним життям дитини. Іншим важливим чинником виховання свідомого громадянина є трудова діяльність. Дітей варто залучати до спільної трудової діяльності, давати їм посильні трудові доручення. Така спільна діяльність є набагато ефективнішою, ніж словесні повчання.
Часто за зразок ставлять європейське суспільство, де батьки опікуються дітьми тільки до досягнення 18-річчя, а далі відправляють їх у «вільне плавання», але іншою особливістю європейського суспільства є те, що часто самим батькам доводиться доживати віку у притулках для літніх людей.
13. Особливості шлюбного періоду.
Пару, яка проходить певний етап життєвого циклу сім’ї з часом певним чином трансформується; саме на другій стадії циклу (стадія «діади»)сім’ю можна назвати молодою сім’єю.
Молода сім’я має свої особливості, певну мету і задачі.
Метою молодії сім’ї
є : формування нової сімейної системи
на основі укладення шлюбу.
Завдання:
· вироблення і узгодження загальних сімейних цінностей і сімейного устрою;
· вирішення питань верховенства і встановлення лідерства;
· розподіл ролей, прийняття відповідальності подружжя за їх виконання;
· визначення фінансово-економічного статусу сім'ї, організація сімейного бюджету, вирішення територіальної проблеми сім'ї (проблеми проживання);
· організація спільного дозвілля;
· шлюбно-сімейна адаптація подружжя як пристосування до життя в сім'ї;
· формування сімейної самосвідомості «Ми», вироблення загальної позиції відносно майбутнього сім'ї, планування основних життєвих цілей;
· встановлення стосунків з розширеною сім'єю (батьками і родичами кожного з подружжя).
Від успішності вирішення завдань формування нової сімейної системи істотним чином залежать життєстійкість сім'ї і її майбутнє. На зміну усвідомленню відношення «Я і Ти» приходить усвідомлення нової якості відносин — «Ми».
Шлюбна адаптація розглядається як процес поступового пристосування подружжя до спільного життя на основі позитивних почуттів симпатії, любові, дружби і поваги один до одного.
Шлюбна адаптація включає:
1) адаптацію до нових шлюбно-сімейних ролей і погодженої ролевої діяльності;
2) адаптацію до потреб, життєвим цінностям, інтересам і стилю життя чоловіка;
3) адаптацію до індивидуально-типологічних особливостей, характеру і особистим якостям партнера;
4) адаптацію до професійної діяльності партнера;
5) сексуальну адаптацію партнерів.
Ідеалізація партнера.
У перші роки шлюбу (особливо якщо період перед шлюбного
знайомства був коротким) можуть відігравати негативну роль наслідки такого специфічного для перед шлюбних
відносин спотворення сприйняття, як ідеалізація партнера.
Існують три точки зору на
проблему ідеалізації партнера:
1. Ідеалізація необґрунтовано завищує очікування до партнера і до взаємодії з ним. Усвідомлення того, що реальна людина не відповідає ідеальному образу, відіграє деструктивну роль, призводить до глибокої незадоволеності партнером, собою, відносинами в цілому. Надалі все це при невмінні або небажанні налагодити взаємодію з урахуванням нового, вже більш реального образу партнера призводить до розпаду відносин.
2. Інша точку зору полягає в тому, що ідеалізація партнера є стимулом для розвитку його особистості, визначаючи для нього деяку, умовно кажучи, «зону найближчого розвитку» - ким він може стати.
3. Третя точка зору - в рамках гуманістичної психології,найбільш чітко викладена в роботах А. Маслоу. На його думку, у самоактуалізованих особистостей, тобто особистостей, що досягли найвищого рівня розвитку - рівня реалізації своїх потенціалів, найбільш яскраво виражені спонтанність і природність. Ідеалізація не властива самоактуалізованим особистостям зовсім. Безсумнівно, що особистісні характеристики опосередковують ступінь ідеалізації.
Процес адаптації. Первинна адаптація. Вторинна адаптація.
Початковий період шлюбу характеризується сімейною адаптацією та інтеграцією.
|
Адаптація - це пристосування подружжя один до одного і до тій обстановці, в якій знаходиться сім'я. Психологічна сутність взаємної адаптації полягає у взаємоуподобанні подружжя і у взаємному узгодженні думок, почуттів і поведінки. |
Адаптація здійснюється у всіх сферах сімейного життя.
Матеріально-побутова адаптація полягає в узгодженні прав та обов'язків подружжя у виконанні домашніх справ і у формуванні задовільняющої їх обох моделі планування і розподілу сімейного бюджету.
Морально-психологічна адаптація ґрунтується на поєднанні світоглядів, ідеалів, інтересів, ціннісних орієнтацій, установок, а також особистісних і характерних особливостей чоловіка і дружини (максимально можливому для даної пари, але у всіх випадках перевищує рівень, нижче якого спільне існування подружжя виявляється неможливим).
Інтимно-особистісна адаптація полягає в досягненні подружжям сексуального відповідності, який передбачає їх взаємне не тільки фізичне, а й морально-функціональне задоволення інтимними стосунками
12. Критерії і мотиви шлюбного вибору.
Існує велика кількість теорій вибору шлюбного партнера, які представлені переважно західними авторами. Більшість із них описують послідовність етапів або стадій розвитку стосунків із майбутнім шлюбним партнером. Найбільш структурованою та розробленою теорією вибору шлюбного партнера є концепція Бернарда Мурстейна "Стимул-Цінність-Роль", яка основана на припущенні про те, що всі відносини протягом передшлюбного періоду проходять три послідовні стадії. Лише пари, які прожили всі три стадії, спроможні укласти гідний шлюбний союз.
Перша стадія – стимульна – полягає у виокремленні однієї людини з великої кількості інших, тобто відбувається первісний вибір партнера, виникає симпатія. Критеріями вибору на цій стадії виступають зовнішні дані, соціальний статус, особливості самопрезентації людини, декотрі його психологічні якості.
Друга стадія – ціннісна – припускає обговорення партнерами цінностей, переконань, світоглядних позицій один одного. Симпатія, що виникає на стимульній стадії, зміцнюється в тому разі, якщо досягається єдність поглядів на життя й позиції щодо питань шлюбу, розподілу чоловічих і жіночих обов'язків у сім'ї, виховання дітей тощо. В іншому разі, за розбіжності подібних позицій, пара розпадається.
Третя стадія – рольова. Тут проходить перевірку відповідність рольової поведінки партнерів за їх активної взаємодії один з одним, тобто на практиці. Однак на передшлюбному етапі відносин спроможність партнера виконувати бажану роль перевіряється найчастіше лише завдяки вербальному вираженню його ставлення до цього предмета. Також на цьому етапі відбувається оцінка відповідності особистісних властивостей партнерів, яка перевіряється завдяки їхній спільній діяльності.
Завдання: Визначте ваші основні критерії вибору шлюбного партнера.
11. Поняття "ревнощі" в психології.
Ревнощі – одна з найбільш сильних, згубних і хворобливих емоцій. Вони викликають стрес, почуття страху, страждання, нервові розлади, провокують іншу людину на брехню, помсту, зраду. Життя, отруєне надмірними ревнощами, стає нестерпним для всієї сім'ї. Воно псує фізичне та психічне здоров'я, відображається на вихованні дітей. Найнебезпечніші наслідки показує кримінальна статистика: в Україні серед побутових злочинів мотив ревнощів стає їх причиною в майже 55%. Криміногенність є одним з актуальних і практично важливих аспектів вивчення проблеми ревнощів.
Отже, значення феномену ревнощів, у тому числі патологічних, зараз особливо зростає, оскільки вони виявляються тісно пов'язаними з проблемою особистості й людського фактора.
Ревнощі можуть проявлятися на різних фазах любові: під час її розвитку, пишного розквіту й неминучого старіння. Перша починається з того, що людина створює собі уявний ідеал коханого, шукає його, та закінчується суто платонічною любов'ю до особи, схожої на її прекрасний ідеал. У цей час людина пов'язує свій ідеал із реальним образом. У багатьох почуття ревнощів формується вже на цьому етапі, у юнацькому віці. Потім розвивається друга фаза – фаза пристрасті й палких почуттів, прояву статевого потягу та володіння. Кожен із двох закоханих претендує на іншого. Тут якраз і створюються сприятливі умови й можливості для виникнення та розквіту різноманітних проявів ревнощів. Через місяці або інколи роки бурхлива, палка пристрасть неминуче втрачає свою попередню силу навіть у щасливих союзах. Любов виявляється в третій фазі свого розвитку. Почуття стають більш спокійними, суттєвими й переростають у родинні. Ревнощі на цьому етапі рідко виникають уперше, а якщо вони були, то їх сила зменшується. Значно рідше вони залишаються такими ж яскраво вираженими, як і в молодості. Більше того, у випадках, коли один з партнерів ревнивий, любов довше залишається ніби по-молодому гарячою, такою, що постійно боїться суперництва.
Завдання: визначте позитивні і негативні наслідки ревнощів для партнерів.
10. Феномен закоханості.
У любові і закоханості три витікаючих прояви: пристрасть, близькість і надзвичайні емоції.
Любов приходить поступово, закоханість - швидко. Любов росте, а зростання вимагає часу. Закоханість же, як завжди, немов звалюється на голову. Дійсно, дізнатися людину, зустрівшись з нею всього лише кілька разів, неможливо.
Багато людей носять маску і, відразу не можна дізнатися, що під нею приховують. Деякі вмудряються приховати справжню особу до самого весілля, а після вже предстають в дійсному світлі. Знайте, щоб добре дізнатися людину потрібний час - місяці, а може і роки. Багато хто з вас чув вираз “Любов з першого погляду”. Але такого не буває. Можна випробовувати сильне ваблення до людини, яку тільки що зустріли, але, не дивлячись на свою силу, це ваблення поверхневе. Це закоханість очима в зовнішність, у вчинки, в реакцію. Але щоб людину дійсно любити, вам належить пройти величезний шлях.
Любов йде поволі. Закоханість - відлітає. Переконатися в цьому можуть тільки ті, хто вже пережив роман. Ми можемо запитати: “Як довго він продовжувався? І скільки часу знадобилося, щоб його припинити?” Якщо для зміцнення дійсної любові потрібний час, закоханість закінчується, практично, так само як і починалася - швидко, але з одним виключенням. Вона не зникає миттєво, якщо ви підтримуєте сексуальні відносини. Секс ускладнює емоційну реакцію. Ті, хто закоханий, не можуть розлучитися не із-за загальних інтересів, а із-за сексу. Про любов тоді не можна говорити.
У центрі любові - завжди одна людина, закоханість же здатна вміщати декілька.
Закоханий в змозі “любити” одночасно двох і більше чоловік. Допустимо, дівчина закохана в двох хлопців: один - зріла, надійна і відповідальна людина, а інший - відчайдушний марнотратник, любитель повеселитися. Дівчина заявляє, що не може вибрати когось одного. Але справжня любов вибирає одну людину, в якій вона бачить і знаходить цінне для себе і більше не шукає іншого.
Любов дарує бажання творити, закоханість же руйнівна. Любов благотворно позначиться на вашій особі, вона розкриє все найкраще у вас. Вона наповнить вас новою енергією, намітить цілі і збудить інтерес до життя. Вона сприятиме творчості і гідним справам. Вашому особистому розвитку. Любов відродить відчуття власної гідності, відчуття упевненості в собі. Вона рухатиме вас до успіху.
Ви старанно вчитиметеся, планомірно жити і не розмінюватися на дурниці. Закоханість же на відміну від любові руйнівна. Вона несе безлад. Коли ви закохані, то знижується ваша успішність, і працездатність, ваші таланти не можуть виявлятися. Ваші рідні і близькі друзі тут же відмітять: “Ось це так! Що з тобою трапилося? Ти нікуди не ходиш і нічого не робиш, може, ти хворієш? Закоханість будує повітряні замки, де все буде добре, і ви відмінно розумітимете один одного, і де немає школи, роботи, навчання, грошей і відповідальності перед іншими. Закоханість дивиться крізь рожеві окуляри.
Завдання: поміркуйте чим для вас відрізняється кохання і закоханість
9. Види кохання.
У Стародавній Греції виділяли такі базові види любові:
Ерос. Захоплена, палка закоханість, заснована, в першу чергу, на відданості і прихильності до коханої, а потім вже на сексуальному потязі. При такій любові закоханий часом починає мало не поклонятися коханому (ой). З’являється бажання повністю володіти ним. Це любов-залежність. Відбувається ідеалізація коханого. Але завжди слід період коли «відкриваються очі», і, відповідно, відбувається розчарування в улюбленому. Даний вид любові вважається руйнівним для обох партнерів. Після настав розчарування любов проходить і починається пошук нового партнера.
Людус. Любов – спорт, кохання – гра і змагання. Дана любов заснована на статевому потязі і спрямована виключно на отримання задоволень, це споживча любов. У таких відносинах людина налаштована більше отримувати, ніж щось давати своєму партнеру. Тому почуття носять поверхневий характер, а значить, не можуть задовольнити партнерів повністю, їм завжди чогось не вистачає у відносинах, і тоді починається пошук інших партнерів, інших відносин. Але паралельно можуть зберігатися відносини і зі своїм постійним партнером. Недовговічна, триває до появи перших проявів нудьги, партнер перестає бути цікавим об’єктом.
Сторге. Любов – ніжність, любов – дружба. При даному виді любові партнери є одночасно і друзями. Їхня любов ґрунтується на теплих дружньо-партнерських відносинах. Даний вид любові часто виникає після багаторічної дружби або після багато років спільного шлюбу.
Філія. Платонічна любов, названа так тому, що свого часу саме даний вид любові підносився Платоном як справжня любов. Дана любов заснована на духовному тяжінні, при такій любові відбувається повне прийняття коханого, повагу і розуміння. Це любов до батьків, дітям, до найкращих друзів, до музи. Платон вважав, що це єдиний вид любові, який є істинною любов’ю. Це безумовна любов. Безкорислива любов. Любов в чистому вигляді. Це любов заради кохання.
Крім того, стародавні греки виділяли ще три види любові, які є поєднанням основних видів.
Манія або, як називали даний вид любові стародавні греки, «безумство від богів». Даний вид любові є комбінацією еросу і людус. Кохання-манію вважали і вважають покаранням. Це любов-одержимість. Вона змушує страждати закоханої людини. І вона ж несе страждання і об’єкту пристрасті закоханого. Люблячий прагне весь час бути поруч з коханим, намагається контролювати його, відчуває шалену пристрасть і ревнощі. Також, закоханий відчуває душевний біль, сум’яття, постійна напруга, невпевненість, тривогу. Він повністю залежний від об’єкта обожнювання. Коханий ж після деякий періоду такий палкої любові з боку закоханого, починає його уникати і робить спроби розірвати стосунки, зникнути з його життя, захистити себе від одержимого любов’ю. Даний вид любові деструктивний, несе руйнування як закоханому, так і коханому. Такий вид любові не може довго існувати, за винятком садомазохистских відносин.
Агапе. Даний вид любові є поєднанням еросу і сторге. Це жертовна, безкорислива любов. Люблячий готовий до самопожертви в ім’я любові. У такій любові відбувається повна самовіддача коханим, повне прийняття і повагу коханих. Дана любов поєднує в собі милосердя, ніжність, надійність, відданість, пристрасть. У такій любові партнери спільно розвиваються, стають краще, позбавляються від егоїзму, прагнуть більше віддавати, ніж щось брати у відносинах. Але треба зазначити, що цей вид любові можна зустріти і в друзів, але в такому випадку, буде відсутня сексуальний потяг, все інше зберігається. Також про таку любов йдеться в християнстві – жертовна любов до ближнього свого. Зберігатися все життя. Але зустрічається дуже рідко.
Прагма. Даний вид любові є комбінацією людус і сторге. Це раціональна, розумова любов чи любов по «розрахунку». Така любов виникає не від серця, а від розуму, тобто вона народжується від почуттів, а від усвідомлено прийнятого рішення любити конкретно людини. І дане рішення ґрунтується на доказах розуму. Наприклад, «він мене любить», «він про мене піклується», «він надійний» і т.д. Цей вид любові носить корисливий характер. Але може зберігатися все життя, і пара при такому вигляді любові цілком може бути щаслива. Також прагма можете з часом перерости в інший вид любові.
Завдання: Оберіть один з видів кохання та зобразіть його так як вам буде зручно.
8. Поняття "кохання" в психології.
У психології поняття любові включає три аспекти:
Зобов'язання. Моральний аспект любові. Означає готовність до спільного вирішення проблем. Цей аспект базується на повазі почуттів і думок коханого, інтелектуальних здібностей і моральних якостей, його авторитету і гідності. Коли люди щиро люблять, грань між повагою і захопленням стирається. До слів партнера прислухаються, а думка коханого (коханої) стаєвиз начальною. Всі рішення приймаються спільно. Повага – гарант відданості і довіри в парі.
Близькість. Емоційна частина любові – близькість, тепло дружби, єднання. Любов тісно пов'язана з дружбою, в основі якої загальні цілі, погляди, уподобання. У закоханих дружба може досягти свого максимуму за рахунок єдності й інтимності, коли приватне стає загальним і навпаки. Це співпереживання і радість за коханого, насолоду від того, що бачиш і чуєш об'єкт обожнювання, відчуваєш його запах і дотик. Дотики замінять слова, передають почуття приховані від інших.
Пристрасть. Фізична складова любові, що заснована на сексуальній поведінці, порушенні й потязі. Об'єкт любові стає найкрасивішим і бажаним, інші партнери вже не приваблюють.
Всі аспекти психології кохання однаково важливі для побудови і розвитку відносин. Існують їх різні комбінації, які характерні для різних видів любові. Але справжня ідеальна любо впоєднує в собі всі три складові приблизно в однакових пропорціях.
Щоб знайти справжню любов і зуміти відокремити її відзакоханості потрібно знати психологію взаємин.
Відмінні ознаки закоханості і любові в психології:
- в закоханості люди тягнутися один до одного, щоб не відчувати самотності, в любові духовний світ не залежить від партнера;
- захоплений стан закоханого можливий лише у присутності об'єкта, в любові щастя безперервне;
- любов – дар, закоханість – володіння;
- закоханість подібна з психологією дитини, любов – доля дорослих;
- в закоханості немає розсудливості, в любові – його роль важлива;
- закоханість – спустошує, любов – наповнює;
- для закоханості важливі зовнішні атрибути, любов –це бажання йти однією дорогою.
Завдання: поміркуйте, чим для вас відрізняється кохання та закоханість і зобразьте у вигляді малюнка.
7. Родина з підлітками, період відділення дітей, стадія похилого віку і старість.
Стадія 4. Сім'я з дітьми підліткового віку.
Розвиток сім'ї на цій стадії вимагає від батьків обліку зростаючої незалежності дітей і необхідності турботи про прабатьків.
Психологічним центром на цій стадії життя сім'ї є перетин вікових криз трьох поколінь - підліткового кризи, криз середини життя та похилого віку. На цій стадії старше покоління стоїть перед необхідністю скорочення або припинення активної соціальної та виробничої діяльності. Середнє покоління вступає в кризу середини життя, пов'язаний з необхідністю переосмислення пройденого життєвого шляху. Підлітки вимагають визнання їх дорослості, незалежності і самостійності. Перетин трьох криз призводить до того, що сім'я на даній стадії стає незахищеною, вразливою, характеризується високим ступенем тривоги. Часто саме на цій стадії трапляються подружні зради, виникає розчарування в партнері, втрата відчуття любові.
Стадія 5. Стадія відділення дітей, які набувають статусу дорослості (сім'я з дорослими дітьми).
Характерною особливістю цієї стадії є завершення виконання подружжям виховної функції у зв'язку з відділенням дорослих дітей і необхідність перебудови сімейної системи, де на перший план знову виступають подружні стосунки. Чоловік і дружина повинні знову вирішувати задачу побудови відносин у рамках діади. У них розширюються можливості особистому житті, з'являється більше свободи. Важливо, що на цій стадії подружжя зберігають професійну і соціальну активність.
Стадія 6. Сім'я після відділення дітей (стадія похилого віку і старості).
Принципово для цієї стадії те, що подружжя вступають у період старіння і старості, тобто в завершальний період онтогенезу. На цій стадії подружжя виходить на пенсію, що докорінно перебудовує і систему сімейного функціонування, і всі їхні життєві орієнтації. Основними завданнями на цьому етапі є: пошук нових можливостей виконання соціальних і сімейних ролей (бабусь і дідусів), нових сфер самореалізації; придбання мудрості й досвіду старості і його реалізація у взаємодії з близькими; підведення підсумків життя, прийняття неминучості власної смерті, особистісна інтеграція.
Як правило, в основі периодизаций лежать зміна місця дітей в сімейній структурі та реалізація подружжям функцій виховання. Проте останнім часом такий підхід до періодизації життя сім'ї все частіше починає піддаватися критиці. Класична теорія сімейного життєвого циклу вимагає переосмислення, оскільки не враховує реальність сучасної сім'ї [3]. З цієї періодизації випадають такі нетрадиційні типи сім'ї, як добровільно бездітна сім'я, цивільний шлюб та ін.[3]
6. Життєві цикли родини. Дошлюбний період, укладання шлюбу, родина з малими дітьми.
1. Період дошлюбного залицяння. Головними завданнями даного етапу є досягнення часткової психологічної та матеріальної незалежності від генетичної (батьківської) родини, придбання досвіду спілкування з іншою статтю, вибір шлюбного партнера, придбання досвіду емоційного і ділового взаємодії з ним.
Для деяких цей період надмірно затягується. Молоді люди можуть уникати вступу в шлюб з причин, які криються всередині їх батьківської сім'ї. Але точно так же вони можуть прагнути до передчасного шлюбу, намагаючись звільнитися від сковували їх відносин з батьками. Багато хто не може укласти шлюб з коханою людиною через фінансово-економічних труднощів (відсутність гідно оплачуваної роботи, незважаючи на наявність професійної освіти, проблема власного житла та ін.)
2. Укладення шлюбу і фаза без дітей. На цій стадії подружня пара повинна встановити, що змінилося в їх соціальному статусі, і визначити зовнішні та внутрішні кордони сім'ї: хто із знайомих чоловіка або дружини буде "допущений" в сім'ю і як часто; наскільки дозволено перебування подружжя поза сім'єю без партнера; наскільки допустимо втручання в шлюб з боку батьків подружжя (на цій стадії дуже важливо, як нова родина сприйме невістку або зятя).
Взагалі, в цей період молодий подружній парі треба провести величезну кількість переговорів і встановити безліч угод з найрізноманітніших питань (від цінностей до звичок). Можуть виникнути соціальні, емоційні, сексуальні та інші проблеми.
По-перше, слід прийняти зміни в інтенсивності почуттів, встановити психологічну та просторову дистанції з генетичними сім'ями, набути досвіду взаємодії у вирішенні питань організації повсякденного побуту сім'ї, прийняти і провести первинне узгодження подружніх (сімейних) соціальних ролей.
По-друге, треба буде розв'язати питання про матеріальне забезпечення та фінансової підтримки родини: хто буде заробляти гроші, до якого прошарку суспільства сім'я буде ставитися.
По-третє, необхідно створити інтимність у взаєминах, яка може супроводжуватися появою сексуальних проблем внаслідок недосвідченості, різниці у вихованні, рівні бажань і т. д. На цій стадії необхідно також враховувати питання кар'єри кожного з подружжя, обговорити можливість народження першої дитини і вирішити, скільки дітей планується в сім'ї. Може виявитися, що хтось з подружжя безплідний, і тоді з'являться нові питання: брати чи не брати прийомної дитини на виховання, або варто розлучитися і спробувати створити іншу сім'ю.
3. Молода сім'я з маленькими дітьми. Для даного етапу властиво поділ ролей, пов'язаних з батьківством і материнством, їх узгодження, матеріальне забезпечення нових умов життя сім'ї, пристосування до великих фізичних і психічних навантажень, обмеження загальної активності подружжя за межами сім'ї, недостатньою можливості побути на самоті і т. д.
Іноді подружня пара не готова до появи дітей, і народження небажаної дитини може ускладнити проблеми його виховання. Крім того, люди, які вважали свій шлюб пробної спробою, виявляють, що тепер розлучитися їм буде набагато важче.
Зустрічаються випадки, коли народження дитини розглядається матір'ю як спосіб заповнення дефіциту любові до самої себе. Під час вагітності мати може бути щаслива фантазією про придбання істоти, яка буде її любити. Крах мрії настає після пологів у зв'язку з необхідністю багато "віддавати" самої. Післяпологова депресія іноді розглядається як реакція на безповоротну втрату свого власного дитинства.
Принципово важливу особливість даної стадії життєвого циклу сім'ї становить перехід подружжя до початку реалізації батьківської функції. Формування батьківської позиції - процес у багатьох відношеннях переломний, кризовий для обох батьків, значною мірою зумовлює долю розвитку дітей в сім'ї, характер дитячо-батьківських відносин і розвиток особистості самого батька.
Батьківська роль принципово відрізняється від подружнього тим, що при формуванні подружнього союзу обидва партнера вільні припинити подружні стосунки і розірвати шлюб, в той час як батько - "довічно" виконувана особистістю роль і скасувати її неможливо. Навіть у так званих "відмовних" випадках, коли батьки відмовляються від свого права і обов'язки виховувати дитину, залишаючи його в пологовому будинку чи дитячому будинку, мати і батько зберігають відповідальність за свій моральний вибір, залишаючись батьками, нехай навіть тільки біологічними.
Ряд важливих питань на цій стадії пов'язаний з тим, хто буде доглядати за дитиною. З'являються нові ролі матері та батька; їхні батьки стають бабусями і дідусями (прабабусі і прадідусі). Відбувається своєрідний віковий зрушення: старіючим батькам доводиться бачити в своїх дітях вже дорослих людей. Для багатьох це складний перехід. Те, що не було опрацьовано між двома чоловіками, має бути опрацьовано в присутності третьої людини: наприклад, хтось з батьків (найчастіше мати) змушений залишатися вдома і доглядати за дитиною, в той час як інший (переважно батько) намагається зберегти зв'язки із зовнішнім світом.
5. Домашній бюджет.
Сімейний бюджет – це план регулювання грошових доходів і витрат сім'ї, що складається зазвичай на місячний строк у вигляді таблиці, баланс сімейних доходів і витрат, це фінансовий план, підсумовані доходи і витрати родини за певний період часу.
Матеріальне становище сім'ї, стан її фінансів характеризуються сімейним бюджетом, що показує величину і збалансованість всіх доходів і витрат сім'ї.
Кошти сімейного бюджету витрачаються для задоволення всіх потреб родини (житло, харчування, господарські потреби тощо). У багатьох родинах є непрацездатні, тобто ті, хто не можуть працювати з певних причин і забезпечувати себе самостійно {діти, люди похилого віку, інваліди). Тому економісти говорять не про особисті доходи або витрати кожної людини окремо, а про бюджет родини – бюджет сім’ї.
Традиційно виділяють три типи сімейного бюджету:
- спільний,
- спільно - роздільний (пайова участь)
- роздільний.
Спільний бюджет – це найпоширеніший тип сімейного бюджету. При такому способі поділу грошей, всі кошти, зароблені членами сім'ї, складаються разом, а потім обоє вирішують, як і на що витратити гроші. Ідея спільного бюджету прийшла до нас з патріархальних сімей, де чоловік працював, а жінка вела господарство. Сьогодні загальний гаманець використовують дружини з приблизно рівними доходами.
Спільно - роздільний (пайовий) в даний час набуває все більшої актуальності. Цей принцип працює краще за все у випадку, якщо різниця між зарплатами подружжя незначна. Для цього треба спочатку розрахувати, скільки грошей родина витрачає щомісяця на харчування, комунальні платежі, господарські витрати та інші потреби. Далі ця сума розподіляється між членами сім'ї або навпіл, або в співвідношенні, яке сім'я вважатиме справедливим. Таким чином, у кожного залишаються особисті гроші, які можна витратити на власний розсуд.
Роздільний бюджет в нашій країні рідко застосовується в чистому вигляді. Цей стиль сімейного планування прийшов до нас із Заходу, де жінки намагаються бути незалежними і ні в чому не поступатися чоловікам. Такий тип розподілу грошей більше прийнятий серед пар, в яких обоє з подружжя мають досить високий дохід.
Завдання: розробіть свій власний домашній бюджет за умови, що кожен з подружжя отримує середню заробітну плату.
4. Типологія сімей.
Можна назвати такі типи родин:
за рівнем матеріальної забезпеченості сім'ї поділяють на бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;
за професійною приналежністю, освітнім рівнем – сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.;
за віком – сім'ї неповнолітніх, студентські, молоді, сім'ї з дітьми певного віку, пенсіонерів;
за ставленням до релігії- баптистів, мусульман і т.д.; за особливими умовами сімейного життя – моряків, космонавтів, спортсменів, геологів та ін.;
за складом (структурою) сім'ї поділяють на: повні, неповні, прості нуклеарні (сім'я, яка живе окремо, ізольовано від батьків, інших родичів, з дітьми або без них), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі), великі (батьківська пара, кілька дітей зі своїми сім'ями – три і більше подружніх пар);
повні сім'ї бувають таких видів: з 1 дитиною, з 2-ма дітьми – одностатевими, з 2-ма дітьми – різностатевими, багатодітні – з 3-ма дітьми і більше, зі старшими членами сім'ї – бабусею, дідусем, зі зведеними дітьми, нерідними дітьми, усиновленими дітьми;
неповні сім'ї бувають таких видів: чоловік і дружина, самотня мама, батьки розлучені, виховує один батько, виховує опікун.
за кількістю дітей в сім'ї: бездітні, однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 дітей і більше віком до 16 років);
за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків – робітничі сім'ї, інтелігентів, вчених і т.д.). Однорідних сімей налічують до 70 відсотків); різнорідні сім'ї (їх члени мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше);
за регіональними принципом (міська, сільська, віддалена – проживає у важкодоступних, віддалених районах);
за тривалістю подружнього життя – сім'ї молодят (до 1 року), з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, від 20 до 25 років, від 25 до 30 років, від 30 років і більше. Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, з дітьми певного віку, пенсіонерів;
сім'ї за типом керівництва – рівноправні, або демократичні; авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);
за типом юридичних взаємостосунків – побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридично, але проживають окремо (дистантні сім'ї);
за юридичними взаємостосунками батьків та дітей – чоловік і жінка живуть з рідними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб (зі зведеними дітьми); сім'ї з усиновленими дітьми (опікунські сім'ї);
за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім 7: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили); соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими нормами суспільства);
сім'ї зі специфічними проблемами – з психічними та фізичними захворюваннями; правопорушників; алкоголіків, наркоманів; із захворюваннями на СНІД; зі схильністю до суїциду; інвалідів;
залежно від виконання виховної функції: благополучні, неблагополучий зовні благополучні, сім'ї групи ризику;
за матеріальною забезпеченістю сім'ї класифікують так: з дуже високим матеріальним статком; високим матеріальним статком; середнім матеріальним статком (забезпечена); низьким матеріальним статком (малозабезпечена); нужденні (за рисою бідності);
за виховним потенціалом родини поділяють на такі види: соціально здорова, благополучна у виховному відношенні; соціально здорова, але неблагополучна у виховному відношенні; соціально нездорова, неблагополучна у виховному відношенні; соціально нездорова, негативна у виховному відношенні;
за взаєминами між членами родини сім'я буває: гармонійна; компромісна; хитлива; конфліктна; різко конфліктна; споживацька; виховуючи сильна, стійка чи хитка; виховуючи слабка з утратою контакту з дітьми і контролю над ними; слабка з постійно конфліктною атмосферою; слабка з агресивно-негативною атмосферою; маргінальна (з алкогольною, сексуальною деморалізацією, наркотичною залежністю); правопорушна; злочинна; психічно обтяжена;
за спрямованістю бувають сім'ї, орієнтовані на: діяльність; спілкування; самозадоволення (егоїстична);
за соціально-правовою стійкістю сім'ї поділяються на такі види: соціально стійка; соціально хитлива; асоціальна (її члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень); криміногенна.
Завдання: оберіть тип родини який вас цікавить найбільше і зобразіть його у вигляді колажу.
3. Готовність до шлюбу. Діагностика готовності до шлюбу
Готовність до шлюбу – інтегральна категорія, що включає комплекс аспектів:
- – формування визначеного морального комплексу – готовність особистості прийняти на себе нову систему обов'язків стосовно свого шлюбного партнера, майбутніх дітей. Формування цього аспекту виявиться пов'язаним із розподілом ролей між подружжями;
- – підготовленість до міжособистісного спілкування й співробітництва. Сім'я є малою групою, для нормального її функціонування потрібна погодженість ритмів життя чоловіка та жінки;
- – спроможність до самовідданості стосовно партнера. Здатність до такого почуття включає спроможність до відповідної діяльності, заснованої, насамперед, на якостях і властивостях альтруїзму люблячої людини;
- – наявність якостей, пов'язаних із проникненням у внутрішній світ людини, – емпатійний комплекс. Важливість цього аспекту пов'язана з тим, що шлюб за своїм характером стає більш психологічним унаслідок витонченості людини як особистості. У зв'язку з цим зростає роль психотерапевтичної функції шлюбу, успішній реалізації якої сприяє розвиток здатності до співпереживання, уміння співчувати емоційному світу партнера;
- – висока естетична культура почуттів і поведінки особистості;
- – уміння розв'язувати конфлікти конструктивним способом, спроможність до саморегуляції власної психіки й поведінки. Є. С. Калмикова вважає, що вміння конструктивно вирішувати міжособистісні конфлікти, використання їх для розвитку міжособистісних відносин чоловіка та жінки відіграє вирішальну роль у процесі взаємного пристосування молодят.
- Завдання: Пройти тестування Готовність до шлюбу
2. Поняття "шлюб". причини укладання шлюбу.
Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.
Для укладення шлюбу необхідні дві умови: взаємна згода осіб, які одружуються, та досягнення ними шлюбного віку. В Україні встановлено шлюбний вік для жінок 17, для чоловіків — 18 років. Досягнення шлюбного віку має визначатися на момент реєстрації шлюбу (а не подачі заяви). За заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Для цього повинні бути поважні причини. На практиці такими причинами можуть бути вагітність жінки, народження дитини, фактичне складення шлюбних стосунків чи інші підстави, які будуть визнані поважними. Різниця у віці осіб, які одружуються, не має значення. Не обмежується законодавцем і максимальний вік, в якому можна укласти шлюб.
Жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб виникає лише після припинення попереднього шлюбу.
Не дозволяється укладення шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій чи не могла керувати ними.
Завдання: Подумайте, та розкажіть які причини укладання шлюбу є вагомими саме для вас?
1. Поняття "сім'я". Основні функції сім'ї.
Сім'я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.
Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.
Функції сім'ї:
- 1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення;
- 2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми;
- 3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім'ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв'язку з іншими причинами;
- 4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;
- 5) функція соціалізації;
- 6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції, в усамітненні.
- 7) регулятивна функція, під час якої сім'єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім'ї у спілкуванні один з одним та з іншими людьми.
- 8) функція взаємодопомоги, що пов'язана з роллю сім'ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам.
- 9) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля.
- Завдання: Визначити які функції виконує ваша родина, та пояснити в чому вони проявляються.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.